Два неба

Два неба об’єднались,
Безхмарне і похмуре.
Про долю сперечались
А потім враз поснули...

А КВІТИ на столі -
Це подих болю щирий,
Неначе у пітьмі
Він знову став зрадливий.

Той вітер захотів
Щоб разом вони були
У небо він злетів...
Та небо вже заснуло.

А ВІТЕР - це бажання
Двох людських сердець.
А НЕБО - це кохання,
Що прийде навпростець.

А ДОЛЯ - вир в житті,
Що небо заслонив...
І вітер в небутті
Між хмарами ломив...

А ХМАРИ - твої очі,
Вони такі сумні
Сховались у повіки ночі
У моторошній цій пітьмі...