Червона поезія - вірші про кохання. V частина

А за вікном осінь...
Сьогодні дощ, а завтра злива.
А ми шукаєм сонця промінь
І кожен день чекаєм дива

Сьогодні дощ... і плаче небо,
Біля вікна сидить вона...
Вона не плаче... бо так треба
Й плювати що вона одна!!!

Сьогодні вітер... листя закружились
Угору, вниз і до землі ляга.
Так ніби мрії, що в польоті загубились...
Вона не париться... у неї їх нема!!!

Сьогодні холодно... і мерзнуть руки,
Покрилась інієм трава,
А серце мало б роздиратися від муки...
Та їй не холодно... вона вже не жива!!!

Сьогодні хмарно... сонця ще нема,
Надія вмерла, в голові шалені звуки...
Та заспокойтесь ВИ, таке життя!!!
І більш пішла в порізанії руки...

***

Я думала, що знала,
Що означає слово біль
Поки не зустріла тебе
Мій ніжний Херувим

Я думала, що знала,
Що щастям є для мене
Але тепер я знаю,
Що лиш живу для тебе

Я знаю, що живу я
Мрією одною,
Лиш спомин той чудовий,
Про літо те прекрасне –
Тримає мене тут,
Мов зірку, яка гасне

Хотіла стати сонцем,
Та літо вже минуло,
Настала зима люта
І сонечко погасло

***

"Сонце, вибач, так вийшло.
Сонечко, я мушу йти."
Скільки раз говорив це,
Скільки раз просто йшов.

Потім знову вертався
Вибачався за все.
Хотів бути зі мною,
Потім знову втекти.

Та мені це набридло,
Завжди одне й те ж саме:
"Я тебе кохаю, хочу бути з тобою,
Але я мушу йти!"

Що ж, іди, раз так хочеш.
Я ні слова не скажу.
Як ідеш - не вертайся,
Залиши мене тут.
В своїй душі
Сама розберуся.

Цього разу піду я
І забуду слова,
Що ти мені говорив.
Ти спитаєш, чому,
А я відповім:
"Сонечко, вибач, так вийшло.
Сонечко, я мушу йти."