Біль

Я бачив сон - на моїх сходах
Вмирала тихо сон-трава.
В калюжах чорних,мертві води
Давились світлом. І туга

Кришила цеглу в сірих стінах.
Труїла мясо на кістках.
В старечіх, немічних колінах.
Який же біль. Який же страх...

І знову щось вночі душило.
Щось сильне, давнє, і живе.
Крутило руки й било, било,
До крові било. Та невже

Це й є той сенс?!
Оце волання моєї чорної душі?!
Я кращє вмру, і до світання
Зховаюсь гноєм, в гній землі...
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Моя самотність пише вірші.
Ганебні, жалісні листи.
Не зна кому, не зна навіщо,
Не зна для чого. Та нести

Собі самому ці розлуки
Не вистачає бІльше сил.
Бо зайдеш в дім, опустиш руки.
Тут тиша, пліснява, і пил.

Тут спогади - моє прокляття
Ядучі,чорні павуки.
Щоденно рвуть мене на шмаття,
І не зховатись,не втекти...

Та хоч би й вмерти,так хотілось.
Ні сорому б,ні каяття.
Ніхто й не знав би що скінчилось
Моє пусте напівжиття...
....................................
Уривок.

...Цу ж ми з поляками лягали.
Брудні, налякані, смішні.
Це ми кремлів набудували
В русифікованій душі

Самі віддали Чигирин
Кривавим виродкам Петровим.
Забули Хортицю й Хотин.
Продали все. А на Покрову

Поначеплявши на хвости
Хрести й згвалтовані клейноди
Ми -що пропили Жовті Води
Голодні, пьяні, а диви
Таки долізли до свободи.

Сиділи,чухали лоби,
Осмислюючи власну вдачу,
І те, чого не варті ми...
Не варті... Плачу...