Все вже не так

Не відчуваю ні тиші, ані спокою,
Та скрце рветься від щастя і горить,
Хоча насправді лавина біжить за мною,
Очі затьмарені, а розум мій болить.
Та дайте ж хтось мені крила, маленькі крила.
Я з ними полечу подалі від суєти,
Будуть немовби білі захисні вітрила,
І будемо ними літати лиш я і ти.

І не буде більше сонце у душі твоїй палати,
Якщо більше ти не будеш щиро, як колись кохати.
Наш світ - ілюзія проста, все навколо просто жарти,
Любов на світі вже не та, та хіба ж це того варте?
Все вже не так...

Я знову розжену хмари,всі чорні хмари,
А потім упаду я прямо до рук твоїх,
Бога завжди прошу я, щоб позбавив кари,
Тебе прошу, щоб не забув дотик губ моїх.
Я знову бачу ці тіні, маленькі тіні.
Вони літають вечорами й зовуть мене,
А ще дарують мені квіти, червоні й сині,
Та я надіюся і вірю, це все мине.