Розлука

Проходять літа
І приносять весну
Що на крилах своїх
Несе згадку одну.

Як весняного дня
Коли верба цвіла
Проводжала дочка
Свого Татуська.

Проводжала вона
У далекі края
І сльоза кришталева
Додолу впала.

А Татусь все ішов
Хоч на серці тягар
Він назад повернувшись
Все рукою махав.

Було важко дочці
Розтаватись тоді
Бо з собою забрав
Він дитячі роки.

Бо хотів, щоб дочка
Освіту здобула
І дорогою кращою
В майбутнє пішла.

Та ще важче дочці
З тягарем на душі
Що через навчання її
Татусь важко працює
на чужій землі.

І хоч дні все біжать
Але пам’ять живе
Як дитячі роки
З Татусем провели.

Й до сьогодні ота
Кришталева сльоза
Все бринить на очах
Коли згадує дочка
Про свого Татуська...