Червона поезія - вірші про кохання. II частина

Немає слів - несказані вони,
Немає сліз - всі виплакала осінь.
Мені ж бо залишились тільки сни
Й твоіх очей на фото ніжна просинь.
Мені ж бо залишив ти лиш печаль,
І пам’ять,як тягар... наївні сподівання.
І хочеться вернути час назад, та жаль -

Не вернеться ніщо - не повернуть кохання...
А може все примарилось, і лиш?
І ти, мов сон: прокинусь, і - не згадаю.
Та зараз знаю - ти також не спиш,
Твої думки у снах я прочитаю.
Скажи мені,що означають такі сни -
Бо знаю - бачиш ти те ж саме.

Немає слів - несказані вони.
Немає сліз - всі висохли, коханий...

***

Як марно хочеться, щоб біль минув...
Без сліду зникли шрами,
Забуть його кошмарним сном,
Не повертатися й думками...

Та от чи варто забувати
Віками нажиті хвилини,
Хвилини щастя, доброти,
Що дарував ти тій єдиній?..

Мені дарунком було все:
І усмішка, і очі,
В яких я бачила себе
Тієї чарівної ночі...

Минуло все... Лиш біль живе...
ЇЇ я здихатись не в силі...
Моя це карма на віки,
Це все завжди в моєму стилі...

Ми любим їх - не люблять нас.
Все граються на наших почуттях.
Отак зі мною сталося...
Ну що ж... у багатьох траплялося...
Як марно хочеться, щоб біль минув...
Без сліду зникли шрами,
Забуть його кошмарним сном,
Не повертатися й думками...

Та от чи варто забувати
Віками нажиті хвилини,
Хвилини щастя, доброти,
Що дарував ти тій єдиній?..

Мені дарунком було все:
І усмішка, і очі,
В яких я бачила себе
Тієї чарівної ночі...

Минуло все...Лиш біль живе...
ЇЇ я здихатись не в силі...
Моя це карма на віки,
Це все завжди в моєму стилі...

Ми любим їх - не люблять нас.
Все граються на наших почуттях.
Отак зі мною сталося...
Ну що ж... у багатьох траплялося...

***

Відчути день як сонце, радість, сміх.
Відчути ніч, немов безодню болю.
Відчути поцілунок наче сніг,
Що прагне вирватись з небес на волю.
Пройти крізь всі обмани самоти
Зовсім давно забутими шляхами.
І вже від себе більше не втекти
Похмурими осінніми ночами,
І не знайти рятунку у віршах.
І втратить силу одинока відьма,
Згорівши у чужих очей вогнях,
І їй допомогти ніхто не прийде.
Не здійме крила колись вірний птах,
Й словам не місце в цьому божевіллі,
Де тане осінь у простих казках,
В твоїх небес щасливому промінні.
І ніби треба знов почати жить,
А я не вірю. Вже ні в що не вірю.
Мене направду треба би спалить,
Бо я по-іншому давно не вмію.
Бо хто я – бранка болю й терпких сліз,
Моя душа заблукана в тумані…
За мною тужить золотий осінній ліс
І його тіні, вічністю незнані.
А тут з’явилось чудо із чудес!
Чиясь весна несе мені(?!)кохання!
І віє подихом тепла з небес…
Але, повір, я не скажу зізнання!
Колись ти зрозумієш і простиш
За те, що не дала напитись горем,
Якого в відьми досить. Й ти залиш.
А я здіймуся яструбом над полем.
Я знаю, що завжди на все свій час,
Що цей полон – це все ж таки неволя.
Гіркий полин, як згадка, як наказ,
Що в нас з тобою зовсім різна доля.

Як маєш сили, то мені пробач,
За мене помолися… і не плач.

***

Ти був чарівним птахом ночі,
У тебе були ніжні, щирі очі,
Були палкі і пристрасні уста,
Та мова з них лилась не та.

Я думала, що ти навіки мій,
Я не дивилась в очі долі злій,
Але таку дорогу вибрав ти,
З тобою я не можу далі йти.

Ти залиши мене саму,
Одну, беззахисну, як сироту.
Невже ти справді не любив?
Навіщо ж ніжності ти говорив?

Ти став частиночкою серця мого,
Яку ти згодом вирвав з нього.
Навіщо? Хто ти? Не знаєш як воно болить…
Душа засмучена, душа тремтить.

Хотів стоптати, знищити і вбити,
Але душа жива, не вмерла – значить буде жити,
Не вмерла – значить рани зможуть ще зажити,
Не вмерла – значить буду ще любити!!!

***

Зима ця стала чарівною
І все це завдяки тобі.
Це все через твоє волосся,
Це все через любов, яка присв’ячена тобі...

Не було в мене ще зими,
Де стільки радості й кохання,
Де стільки було сліз й розчарування
Цим всім завдячую тобі...

***

Лишились дні,
Лишився сум,
Лишився я, скалічений тобою,
Лишилась ти, щаслива і кохана...

І хай болить, я більше не вернуся,
Страждаю сам і перемучу біль.
Тепер ти стала непотрібна,
Я буду сам серед собі подібних...

Вже не піду я слідом за тобою,
Вже не покличу за собою вдаль,
Вже не скажу тобі "Кохана"
І кошенятком не назву...

Ти не сумуй і не кажи не можу.
Я зміг і хочу щоб і ти змогла
Забрати серце, що мені давала,
Бо я своє уже давно забрав...