От така історія...

Навіщо тебе полюбила я?
навіщо впустила в своє життя?
навіщо ти мучиш мене?
навіщо з іншою гуляєш знаючи що я поряд є?
Ти ставився просто до мене як до друга
чекаючи часом в мені порятунок,
чекаючи розради і жалю
так ти ж правий.....я все стерплю...
годинами міг ти говорити про друзів
про своїх дівчат і цікавих подружок
про те що дарити їм в ці вихідні
"Що скажеш?це сподобається їй чи ні?"
Сама я не зчулась як закохалась
і як в очах твоїх я вже купалась
вони такі глибокі,водночас сумні
але я незнала чи сподобаюсь тобі...
А тобі було до мене байдуже
адже ти в мені бачив не дівчину
а просто хорошого друга
хоча насправді в своїх почуттях ти ладу не мав
ти кохав, кохав та як сказати не знав...
і можливо пройшла та любов
коли нову симпатію ти собі знайшов...
І знову дні проходять за днями
і все ще я кохаю без тями
і знаю що буде коли ти прийдеш-
ти прийдеш, слова не скажеш - підеш...
Можливо мені потрібно вже тебе забувати
адже і дружба почала між нами стухати
та як тільки побачу тебе
зразу в серці іскра спалахне...
І знаю що давно ти вже не мій
і ніколи не був ним та зрозумій:
був в тебе друг,і сестра і кохана
та в один момент я тебе кохати перестала!
Але забути справжні почуття неможливо
це не збагнути тій,що ніколи не любила.