Не треба

Кохав її трояндами весни,
Зими морозами, дощем і жаром жнив,
Про неї снилися йому пейзажні сни,
Він нею мріяв, нею дихав, нею жив.

Зостався ж у полоні самоти,
А дощ ридав потоком по вікні:
"Чекай, іще з’єднаються світи -
Вона і він, лише вони, вони одні"

Не треба, не вернуть того, що сталось,
Не вЕрнеш щастя (з ким воно і де?)
Щою рвані рани добре рубцювались,
Потрібен час. Він - гарний лікар, хай іде.