Червона поезія - вірші про кохання. I частина

Чомусь зриває голову журба…
Чомусь скотились погляди додолу
І постать, як на водами верба,
Шукає мрію в камні невідому…
Чомусь так серце рветься із грудей…
Чомусь хотілось бігти і обняти…
Обоє дужих сповнені ідей,
А сил немає слова два сказати.
Чомусь сади нагадує зима,
Вікно обнісши білими снігами…
Чомусь нікого вже крім нас нема
І світ пропав під нашими ногами…

***

Для когось світ неначе казка,
Щаслива ,радісна,сумна,
Але для мене світ найкращий-
Є в ньому ти і є в нім я...

Для мене ти- усе найкраще .
Я вдячна Богові за те,
Що ми з тобою зараз разом
Ти-найдорожче все й святе...

Я може й дихаю тобою ...
Тoбою кожен день живу...
До тебе всі думки злітають
Мої і в снах і наяву...

Я знаю, це усе серйозно...
Любов - не вигадка й не гра...
І я щаслива що з тобою
Вже стільки часу провела...

Я вірю що будемо в вічність
З тобою впевнено іти
Ти моє щастя, ніжність, пристрасть
На цілий світ найкращий ти...

І я щаслива, що взаємні
Жевріють в серці почуття
Ми будем разом.. так я певна!!!
Любов з’єднала нас свята

***

Ніч пройшла. Упали зорі
Сріблом на моє вікно,
Наче крапельки прозорі
З серця вилиті давно.

Подих, витканий у грудях…
Дотик пальців до дощу…
І чуття, вогнем не скуте,
Я уже не відпущу.

Вічний холод. Що жаліти?
Чаша випита сповна.
І мені брехні не пити
Замість білого вина.

Сльози неба на долонях
Тчуть сліди – своїх нема…
Як огню між снігу в скронях
Ти був правий, я – зима.

***

холодний ранок. пасмурно. зима?
гаряча кава. шоколад. сама...
не ти. а він. чужий. але чому?
і крапельки по склу. щокам. тону...
вуста. і очі. чорні. мов смола.
пробач. не згадуй. просто не змогла.
ти обіцяв. кохав. та ні. не міг.
червоний. не троянди... сніг...

***

Не промовчи, коли нема чого сказати,
Нехай говорять очі і уста...
Нема в словах у двох чого черпати,
Не слово сотворила Пресвята.
Не словом ці лани і гори
Нам розказали казку про любов
І світ, що замикається навколо,
Без слів увійде в нашу терпку кров...
Додолу кроки, запахи полину
І небо, шите відблисками скла...
Не слово сотворило з нас людину,
А те, що так сказати й не змогла.

***

Розбите серце ношу я у грудях.
І вже не вмію довіряти людям.
Іноді бачу твою постать в тумані,
Розумію,що кохаю я уперше і востаннє.
Ти - вітер, ти - світло, ти - крила.
Ти навчив мене літати, милий...
Й одразу зник. Я з висоти упала.
Зламала душу, і тебе чекала.
Я й досі чекааю, я й досі кохаю.
Що в серці твоєму?Скажи, я не знаю...
Я плачу... страждаю... втрачаю надію...
Та знаю ти прийдеш, і знову зігрієш.
Ми сильні з тобою, я розумію.
Та вбити кохання ніхто не зуміє.
І, може, досить грати ці безглузді ролі,
Щоранку серця міняти паролі?
Чи, може, варто цей світ загубити,
Щоб знову у небі літати, любити?
У твої руки віддаю своє життя,
Залежить лиш від тебе наше майбуття.
І знай,що я кохатиму тебе завжди...
Лиш вчасно прокричи мені : "Зажди..."

***

Ми сердце відкриваєм перед ними,
Любов свою даруємо сповна.
Чому ж вони за ту єдину
Не підіймають келихи вина?

Чому коли ми душі наші милі,
Захоплені в безмежжя, небуття,
Їм відкриваємо на суті миті,
Не маємо миттєво каяття?

Любити завжди будемо ми щиро,
Не сумніваючись у ваших почуттях,
Не дивлячись на те, що ви невірні,
Байдуже все, аби любов була жива...