Трикляте кохання

Ти сидиш на бруківці,мокрій від дощу.Яскрава глибока депресія.Чорні пасма твого колись цілованого волосся висять біля обрисів твого колись коханого обличчя.Ненависний чорний олівець,яким ти так щедро обвела очі,стікає слізьми-самогубцями по ще рожевих сльозах.Своїми чорними руслами сльози перекреслюють світле минуле,може, і майбутнє теж.Сигаретний дим гірчить на губах.Тебе зачаровують візерунки,які він малює,вириваючись із легень.Бездумне спостереження втихомирює збуджену душу.
"Хоч би трішечки померти," -- думаєш ти,коли любий оку дим розвіюється.Смерть -- спокій.Єдине можливе щастя бачиш у спокої.
Трикляте кохання!Не віриться,що і це вигадили для якоїсь високої мети.Складається враження,що це так...забавка для садистів.
Попіл цигарки хоче ніжно торкнутися руки,але хіба такий палкий може бути ніжним?Тобі пече!Ще кілька сльозинок вибиваються з-пд повік...Злишся на себе за цю слабкість.Ти ж сильна!Сильна!Ця мантра безнадійна...
Вихід бачиш лише високо в небі,між величних дощових хмар.Але туди тобі ще рано.Опускаєш чоло на коліна і беззвучно ридаєш.Колись ця отрута таки вийде із крові!!!