Вони обоє були закохані

Вони обоє були закохані… Та це не була та любов, деталями якої б хотілось ділитись з власним щоденником чи у розмовах навіть з найкращими друзями. Бо при розмовах вживають імена, а вони не хотіли у такий спосіб віддавати частинку своєї закоханості…
… Сьогодні перші ліхтарі засвітили надто рано. І у них не було шансу довго дивитись на свій предмет обожнювання. Ліхтарі робили Його якимось неприроднім та фальшивим...
А потім знову приходив ранок… І знову все було прекрасно…
- Навіщо ти відслонила штори? Чому розкидала купу аркушів на підлозі?
Вона не чула. Вона була закохана. І все переставало існувати, коли дівчина розглядала свою любов…
Вони обоє були закохані… І ділились цим станом лише один з одним – ця закоханість стала їхньою таємницею. Більше ні з ким вони не хотіли Його ділити…
Прийшло повідомлення: «Подивись на Нього. Сьогодні Воно неймовірне!...» - він читав і не міг повірити. Неймовірне? Сьогодні Воно дивовижне… і, на щастя, не лише його власне. Він навчився ним ділитись, - хай поки не надовго, хай лише трохи…
Не було ревності. Сльози та істерики були лише восени. Зима була на диво скупою на емоції…
Вони повикидали парасолі. Не могли закриватись від Нього. Це було б надто боляче і сильно жорстоко. А коли любиш, то робити боляче – остання справа…
Вони жили ідеями. Плекали сотні ілюзій, які ще жодного разу їх не підвели. Вони могли вільно дихати… всміхались без болю… розуміли… І це все завдяки Йому…
Вони писали Йому листи, які запаковували в конверти без адреси… Замість поштових марок ліпили власну совість. Дві совісті – поряд. І вірили, що їхні листи обов`язково Йому доходять, проте Його велика зайнятість заважає відповісти. Вони щиро вірили…
Вони обоє були закохані в Небо…
...