Яблуко

Як же казково згадуєш дитинство! Воно має бути чарівним і веселим для кожної дитини, звісно трапляються й прикрості. Але це потрібні прикрості, без них ніяк не можна. От і в моєму дитинстві був випадок, який я запам’ятала на все життя.

На дворі було літо. Яскраво світило сонечко, співали пісні горобці. І на душі було спокійно й радісно, так безтурботно, як тільки може бути в дитинстві. Я любила гратися на піску. Бувало вийдеш зовсім одна граєшся, а звідкілясь і компанія тобі знайдеться, ось так було й цього разу. Прийшла погратись до мене сусідка Оксанка. Разом із нею стало цікавіше, ми будували пісочні замки, намагались це зробити якнайкраще.

Вже вечоріє, чую, мене бабуся кличе. Я й побігла. Стоїть моя бабуся на крилечку, а в руках у неї два яблука. Ось, - каже вона, візьми ці яблука, та поділись з Оксанкою, собі візьми гірше яблуко, а подружці дай краще, і знай, так завжди треба ділитися з друзями! Я взяла яблука, і хутко побігла, але ще не доскочивши до пісочниці зупинилась, - треба було подивитись, яке яблуко краще. Одне було велике, червоне, наливне, а друге не таке велике й не таке червоне. Добре, - подумала я, віддам Оксанці менше яблуко, а своє сховаю, щоб вона не побачила яких воно розмірів. Так і зробила. – Ось тримай Оксанка, це моя бабуся дала яблука. – Дякую твоїй бабусі, - каже Оксанка. Я почала їсти яблуко, і як тільки я з’їла десь половину, побачила на яблуці пів черв’яка, і звісно не стала його їсти далі, та була збентежена, що з’їла іншу половину черв’яка. Я нічого не кажучи Оксанці, побігла до бабусі. – Бабусю, ти тому сказала віддати краще яблуко Оксанці, бо воно червиве? – Ні, тому що товаришеві треба віддавати краще, а собі залишати гірше! – Але ж це яблуко виявилося гіршим! – кажу я. – Так, бо ти мене не послухалась!