Ще раз про сумну статистику

Згідно даних управління статистики в Чернігівській області, при збереженні існуючих темпів скорочення населення області, за 50 років в Чернігівській області людей не залишиться. Щорічно Чернігівська область недораховується населення одного району.

Я не дуже вірю, що таке можливо з містами, але села насправді вимирають. Що ж це робиться? В яку прірву нас несе? Чому таку гарну і багату землю залишають люди? Колись великі і квітучі села перетворюються на пустки... Будинки розбираються мародерами, а городи заростають бур’яном. Ви думаєте я загущую фарби? Ні, це все не просто статистика, це реалії життя. Я бачила такі села. І гостювала в одному з них. На вулиці в 20-30 будинків живуть дві самотні літні жінки. Вони не дуже ладять між собою і, за інших умов, можливо ніколи не потоваришували б. Але в них немає вибору, оскільки в цьому, забутому богом і людьми, місці вони можуть розраховувати лише одна на одну. Вони не одні на цьому світі, в них є родичі, але вони не хочуть залишати своєї землі, покидати на призволяще батьківську хату. Так вони і живуть вдвох потихеньку. Обробляють городи, ходять в ліс за грибами та ягодами.... А довгими самотніми вечорами співають пісень і вишивають хрестиком. І тиша така, що варто залишитись в ній на самоті, стає моторошно, хоч вовком вий.

Так невже за п`ятдесят років, коли не стане цих бабусь і дідусів, тисячі українських сіл зникнуть з мапи України? Чому, з такою кількістю вільних будинків і нікому не потрібної землі, по вулицям міст тиняються бомжі? Чому така кількість людей жаліється на відсутність даху над головою? Так, в селі дуже важко знайти роботу, але без шматка хліба точно ніхто не залишиться. Земля завжди прокормить того, хто на ній працює. Але бажаючих працювати на землі з кожним роком все меншає і меншає. А села все зникають і зникають. Сумно мені за свою Сіверщину...